У Михайлівському Золотоверхому попрощались із Святославом «Нутрієм» Романчуком
Поділитися в
Копіювати посилання
Захисник загинув на Лиманському напрямку фронту, на «нулі», 28 грудня, під час чергування на позиціях його сонну артерію перебив уламок ворожого снаряду, пише Вечірній Київ.
Світла людина, яка вміла все, талановитий інженер з автоматизації, воїн, який робив максимум для того, аби його побратими виходили живими з найзапекліших сутичок з ворогом.
Так говорили вчора під час прощання з киянином Святославом «Нутрієм» Романчуком ті, хто дружив, працював і воював з ним.
Олександр Омельченко, за фахом архітектор, познайомився зі Святославом у перший день війни, коли прийшов до військкомату.
«Ми подружились і місяць були разом у ТРО. Ми багато говорили у нарядах. Я побачив, який він ерудований, він багато чого вмів зробити руками — всі наші рації він налаштовував. Безвідмовна золота людина. Світлий чоловік. Я не можу зрозуміти як так сталось, що він загинув. Такі люди мають підіймати Україну…» — поділився чоловік з «Вечірнім Києвом» роздумами про загиблого Захисника.
Анна Даниленко, вдова Святослава, написала, що у нього була принципова позиція жити в Україні, а відтак і захищати її.
Під час прощання у Михайлівському соборі зібратись дуже різні люди, чимало з них робити різні цікаві заходи разом зі Святославом у мирний час. А під час війни стали волонтерами й зустрічались з «Нутрієм» на фронті.
Христина, яка багато років поспіль у команді зі Святославом ходила у гори (він був вправним спелеологом) розповіла «Вечірньому Києву» про те, що її випало поспілкуватись з товаришем буквально за 10 днів до його загибелі.
«Важко говорити. Я Славу знаю 10 років, він наш близький друг. Я не здивувалась, коли він пішов на фронт. Я знала, що так буде. Я рік на Донбасі волонтерю. І ми зустрілись на стабпункті „Госпітальєрів“, він до них заїхав у гості. Він був сильний, талановитий і розумний. Святослав легко пристосовувався до труднощів, він не скаржився на воєнний „побут“, якщо це можна так назвати. Але було видно, наскільки він стомлений», — розповіла про останню зустріч із Захисником Христина.
У мирний час Святослав Романчук став співзасновником створення команди порятунку тварин і особисто не дав загинути багатьом братам нашим меншим.
Про його виняткову доброту та людяність говорили на прощанні всі. Але людям було дуже важко і боляче, під час заупокійної служби плакали й жінки, і чоловіки.
Наталія Ремівна, родичка сім’ї Романчуків, розповіла «Вечірньому Києву», що Святослав був професіоналом високого класу.
«Я знаю, що Слава був світлою і позитивною людиною, яких мало. Він був фахівцем найвищої кваліфікації, його дуже цінували на роботі. Інженер з автоматизації — це дуже рідка професія. Впевнена, що він мав броню. Але у перший день пішов у ТРО. останні місяці він був на „нулі“. Ідуть кращі, таке наше життя зараз…», — розповіла вона.
Під час прощання з воїном Святославом, священик зазначив, що за Україну гинуть молоді і талановиті люди, які усвідомлено зробили свій вибір піти у військо. Вони розуміли, що нині вирішується право на життя країни і її народу.
