Викрадені святині Софії Київської: вчені шукають шляхи повернення

Національний заповідник «Софія Київська» десятиліттями проводить кропітку роботу, розшукуючи пам’ятки, що колись зберігалися у Софійському соборі, а нині перебувають на території росії. Ці дослідження мають на меті не лише встановити місцезнаходження викрадених культурних цінностей, а й закласти основу для їхнього майбутнього повернення до України.

Заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Софія Київська», доктор історичних наук Вячеслав Корнієнко висловив сподівання, що зібрані факти стануть базою для створення спеціальної комісії з реституції. Він також розповів про «перший етап» політики загарбання, яка, за його словами, була започаткована ще князем Андрієм Боголюбським у другій половині ХІІ століття.

Науковці продемонстрували зображення викрадених скарбів Софії Київської. Одним із найвідоміших прикладів є Ікона Богородиці, яку Андрій Боголюбський викрав із Вишгорода під час свого князювання там. Він перевіз її до міста Володимира-на-Клязмі, де вона отримала назву «Володимирська» і з того часу стала особливо шанованою російською православною церквою.

За словами Вячеслава Корнієнка, Боголюбський, не зумівши утримати владу в Києві, розпочав процес символічного перенесення київського простору до Володимирського князівства. Там він збудував Золоті ворота, а його резиденція розташовувалася приблизно на такій самій відстані, як Вишгородська резиденція від Києва. Проте історія склалася інакше.

У 1263 році з Володимирського князівства було виділено уділ для молодшого четвертого сина Олександра Невського, князя Даниїла. У той час молодший син не мав великих шансів на високе місце в князівській ієрархії. Однак у 1277 році хан Золотої Орди Менгу-Тимур офіційно закріпив ці землі за князем Даниїлом, що й ознаменувало утворення московського князівства.

«Це була невелика територія, виділена з меж історичного князівства, один з золотординських улусів, який не мала сталої традиції. Хоча ні, одну мав — її основи заклав саме Боголюбський. Починається захоплення територій сусідніх князівств, що пояснювалось, ніби вони колись складали територію московії. Багато тих речей, які виникли на теренах Руси, були оголошені спадком московського князя. Зрештою, спираючись на підроблену грамоту, московський цар проголосив себе спадкоємцем Константинополя», — пояснив Вячеслав Корнієнко.

Таким чином, у ХІ-ХІІ століттях сформувалася система, яка згодом стала основою ментальної матриці росії: викрадення, привласнення чужого, а також створення легенд, що пояснюють це як нібито російську спадщину.

Як приклад, науковець навів середньовічні українські рукописи, 95% яких зараз зберігаються в росії та трактуються там як пам’ятки російської писемності. Також хрестоматійним прикладом є мозаїка Дмитрій Солунський з Михайлівського Золотоверхого монастиря, яка нині відкриває зал Русі в Третьяковській галереї. «Це хрестоматійні приклади. Вони добре відомі, ми про них знаємо», — наголосив Вячеслав Корнієнко.