У Києві перепоховали лідера ОУН Андрія Мельника та його дружину Софію

Прах лідера ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії Мельник (Федак) повернувся на Батьківщину: 23 травня у Києві відбулося їхнє урочисте перепоховання. Церемонія у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ стала символом відновлення історичної пам’яті та тяглості боротьби за незалежність України.

Ця подія має глибоке значення, адже відбулася у День Героїв, а також у річницю загибелі Євгена Коновальця – засновника ОУН та наставника Мельника. Після його вбивства у Роттердамі внаслідок спецоперації НКВС у 1938 році, саме Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів. Хоча згодом організація розділилася на ОУН (м) та ОУН (б), обидва крила продовжували боротьбу за незалежність України.

До Патріаршого собору прийшли духовенство, військові, історики, представники держави, пластуни та родичі Мельників. Їхня присутність підкреслювала тяглість боротьби кількох поколінь українців за суверенітет.

Біографія Андрія Мельника – це значною мірою історія самого українського ХХ століття: участь у Січових трільцях та Армії УНР, польські тюрми, еміграція та підпільна боротьба. Поет Євген Маланюк назвав його «людиною із шовку і сталі» за поєднання стриманості, дисципліни та внутрішньої твердості.

Поверненню подружжя передувала кількаденна церемонія. 19 травня у Люксембурзі відбулася ексгумація їхніх останків за офіційним дозволом місцевої влади. Участь у ній взяли представники української держави, зокрема Офісу Президента, МЗС, ОУН та Українського інституту національної пам’яті.

Уже 22 травня домовини прибули до Києва, де у Патріаршому соборі УГКЦ, з яким Андрій Мельник був тісно пов’язаний упродовж життя, розпочалися панахиди. Заупокійне богослужіння 23 травня очолив владика Йосиф Мілян, а присутність владики Ярослава Приріза з Дрогобиччини мала особливий зміст, адже саме звідти походив Мельник, народившись у селі Воля Якубова неподалік Дрогобича.

У проповіді єпископ Йосиф Мілян нагадав про зв’язок Мельника з митрополитом Андреєм Шептицьким, зазначивши, що полковник певний час працював управителем маєтностей глави Української греко-католицької церкви. Це середовище формувало в ньому дисципліну, відповідальність та розуміння служіння.

«Народ, який повертає своїх героїв, повертає самого себе», — сказав владика Йосиф Мілян.

Для Галини Мельник-Неілик, двоюрідної онуки Андрія Мельника, ця історія ніколи не була просто абстракцією. Вона розповіла, як її родину вивезли до Сибіру лише через прізвище Мельник.

«Нас вивезли до Сибіру лише через те, що ми були Мельники. Я народилася вже на Уралі. І тоді це прізвище означало не просто родинну пам’ять — воно означало небезпеку. Нам прямо говорили: у вас не буде майбутнього, бо ви — родина Андрія Мельника», — поділилася Галина Мельник-Неілик.

Вона згадала, як страх супроводжував родину десятиліттями, і навіть їй радили змінити прізвище.

«Сьогодні вже важко уявити, наскільки люди боялися самого прізвище Мельник. Мені теж казали: може, варто його змінити. Але тепер я думаю — ні, сьогодні я б його ніколи не змінила», — зазначила вона.

Тепер Галина Мельник-Неілик відчуває гордість.

«Коли я сьогодні чую ім’я Андрія Мельника, то відчуваю гордість. Не лише за нього, а й за те, що наша родина вистояла і дочекалася часу, коли про це ім’я в Україні можна говорити відкрито — без страху», — додала родичка.

Серед тих, хто висловився під час церемонії, були голова ОУН Богдан Червак, голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров та єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Йосиф Мілян.

«Повернення в Україну полковника Андрія Мельника та його дружини Софії — це момент, коли історична й національна справедливість перестають бути лише красивою формулою і стають доконаним фактом. Україна повертає додому людину, яка все своє життя присвятила боротьбі за її державність, але за життя так і не змогла вернутися на рідну землю. Особливо важливо, що це відбувається саме тепер, під час великої московсько-української війни. Сьогодні ми знову боремося за те саме, за що боролося покоління Андрія Мельника: за право України бути незалежною державою, мати власну історичну пам’ять, власну ідентичність і власне майбутнє. Тому це не лише акт перепоховання. Це повернення до нас частини тієї боротьби, яку десятиліттями намагалися витіснити з української свідомості», — заявив голова ОУН Богдан Червак.

Богдан Червак також повідомив, що Президент України Володимир Зеленський заявив про підготовку до повернення праху полковника Коновальця. Він нагадав про присягу українців 1938 року перенести прах Євгена Коновальця до Києва після відновлення незалежності. За словами голови ОУН, Стрілецька громада Канади, яка опікується могилою Євгена Коновальця у Роттердамі, вже дала згоду на ексгумацію, і тепер очікується погодження нідерландської сторони.

«Я вірю, що в недалекому часі до України повернеться і полковник Євген Коновалець. І тоді буде виконано слово, яке українці дали на його могилі ще у 1938 році», — сказав Богдан Червак.

«Український інститут національної пам’яті долучився до цього процесу як центральний орган виконавчої влади, що формує і реалізує політику національної пам’яті. Безперечно, ми маємо важливе місце в цій роботі. Але ми не одні. Це була командна робота. Йдеться про Офіс Президента, Міністерство закордонних справ, Міністерство у справах ветеранів, наше посольство, українську громаду і, звісно, Український інститут національної пам’яті. В нинішніх умовах одна інституція просто не змогла б здійснити таке повернення самостійно», — зазначив голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

Олександр Алфьоров підкреслив, що повернення таких постатей доводить: Україна не є штучною державою, а має власну державницьку традицію. «Андрій Мельник — це полковник української армії, яка сто років тому боролася з росіянами за незалежність нашої держави. Це людина, яка після поразки не припинила боротьбу, а продовжила її за кордоном», — додав він. Він також нагадав, що День Героїв 23 травня вшановує тих, хто боровся і був убитий російськими системами.

«Я переконаний, що Україна ніколи не мала простого часу. Наша історія справді виписана непростимими, трагічними, але водночас героїчними подіями. І сьогоднішнє повернення Андрія Мельника та його дружини Софії я можу поставити поруч із тими великими моментами, коли Україна повертала собі своїх людей: із перенесенням тлінних останків Тараса Шевченка в Україну, із поверненням мощів патріарха Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Йосиф Сліпий, згідно зі своїм заповітом, ще очікує на перенесення до Києва. І ось тепер ми є свідками повернення наших національних героїв», — сказав Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ.

Єпископ Йосиф Мілян наголосив, що повернення останків Андрія Мельника спонукає глибше вивчати його біографію. Він також підкреслив важливість глибокого вкорінення Мельника в життя Церкви, зокрема через його зв’язок із митрополитом Андреєм Шептицьким.

«Бо український патріотизм у таких людей не був лише політичним гаслом. Він виростав із християнської відповідальності, з розуміння, що служіння народові — це також духовний обов’язок», — пояснив владика. Він зазначив, що сьогоднішня подія — це поєднання сенсів, нагадування, що «держава не може існувати без пам’яті. Народ не може бути сильним без єдності. А свобода не має справжнього змісту без відповідальності».

«Народ, який повертає своїх героїв, повертає самого себе. А народ, який уміє молитися над домовинами своїх предків, має силу народжувати нових будівничих держави», — підсумував владика Йосиф Мілян, закликаючи молитися за Україну.

Ця подія, без сумніву, увійде в історію України як один із тих моментів, коли держава не просто говорить про пам’ять, а діє відповідно до неї.