Київському фунікулеру 121 рік: історія, випробування та сучасність iconic-funicular

Київський фунікулер, який понад століття тому став незвичним транспортом столиці, сьогодні, 7 травня, відзначає свій 121-й день народження. Ця визначна інженерна споруда успішно поєднує сучасні цифрові технології оплати з механізмами столітньої давнини, залишаючись візитівкою міста.

Його історія розпочалася 7 травня 1905 року, коли він відкрився під назвою «Михайлівський електричний канатний підйом». Тоді це був не просто транспорт, а справжня революція для Києва, адже століттями існувала проблема сполучення між Подолом та Верхнім містом. До появи фунікулера містянам доводилося долати круті схили пішки або робити довгий гак трамваєм через Олександрівський (нині — Володимирський) узвіз, навіть після появи перших трамваїв у 1892 році.

Радикальне рішення запропонував інженер Артур Абрагамсон: похила залізниця з канатною тягою. Цей масштабний проєкт вдалося втілити в життя за три роки (1902–1905). Цікаво, що через спротив власників приватних садиб на Боричевому Току, нижня станція спочатку не доходила до самої Поштової площі на 38 метрів, і лише після реконструкції 1928 року лінію подовжили до її сучасного вигляду.

До середини 1930-х років фунікулер мав офіційний статус трамвайного маршруту № 15. Пасажири могли пересідати з трамвая у вагон підіймача за тим самим квитком, що на той час вважалося однією з найпрогресивніших транспортних мереж у Європі.

Хоча для більшості пасажирів фунікулер асоціюється з машиністками у вагонах, справжнє серце системи приховане на верхній станції. Там, у залі з пультом керування, працює машиніст підіймальної машини. Наталія Шеховцова, яка виконує цю роботу майже 15 років, називає свою професію роботою “сірих кардиналів”.

Усе керування йде з однієї кімнати. Багато хто думає, що вагонами керують дівчата всередині, але насправді відправленням і зупинкою займаюся я. Це складна система сигналів: спочатку готовність підтверджує нижній вагон, потім — верхній. Тільки після цього я запускаю двигуни, — розповідає пані Наталія.

Під підлогою станції розташоване машинне відділення з величезним колесом та лебідкою. Вагони фунікулера — це єдина замкнена система: вони з’єднані одним тросом і фактично тягнуть один одного, створюючи ідеальний баланс.

За свою 121-річну історію київський фунікулер витримав численні випробування, від історичних потрясінь до примх погоди. Завдяки системі противаги, що мінімізує споживання електрики, механізм залишався в строю навіть під час німецької окупації 1941–1943 років, перевізши за цей період понад мільйон пасажирів, тоді як інший транспорт стояв без пального. Раз на рік фунікулер закривають на місяць для планового ремонту.

Безпека пасажирів гарантована системою “парашутів”: у разі малоймовірного обриву каната автоматичні гальма миттєво фіксують вагон на рейках. Колись цю систему перевіряли радикальним способом: кабіну навантажували 8 тоннами баласту і навмисно відчіпляли трос — автоматика спрацьовувала бездоганно. Ця надійність дозволяє фунікулеру бути стійким до стихій, як це було у березні 2013-го, коли через аномальний снігопад він став єдиним “витягом” для сноубордистів.

На жаль, сучасні реалії війни вносять свої корективи. Під час зимових блекаутів, спричинених ворожими обстрілами, підйомник був змушений зупиняти роботу через відсутність напруги в мережі. Проте навіть у такі складні моменти фунікулер залишається символом незламності: щойно енергетики повертають світло, він одним із перших відновлює рух, знову з’єднуючи Поділ із Верхнім містом.