Бухгалтерка з 25-річним стажем стала сантехніком та відкрила ФОП у Києві
Поділитися в
Копіювати посилання
Від звітів до розведення труб: як київська бухгалтерка з 25-річним стажем, відчувши професійне вигорання, кардинально змінила життя, опанувала фах сантехніка та відкрила власний ФОП у Києві.
Історія Тетяни, що кидає виклик стереотипам, почалася зі втоми. Не фізичної, а психологічної, накопиченої роками монотонної роботи, яка перестала приносити задоволення та фінансову стабільність. Коли її будівельна фірма майже зупинилася через брак замовлень і працівників, оголошення про курси робітничих спеціальностей здалося знаком до змін.
Жінка, маючи технічну освіту та багаторічний досвід бухгалтера в будівельній організації, вирішила ризикнути. Її не приваблювали популярні курси “для жінок” на майстринь манікюру чи брів.
«Це було, мабуть, у січні. Я завжди працювала з бухгалтерією, і допрацювалася до вигорання і виснаження. Хотілося якихось змін», — згадує Тетяна. Так вона опинилася на навчанні для зварювальників та сантехніків.
Вибір професії був свідомим та практичним.
«Мені подобається сам процес підключення мереж, розведення труб. Як зробити і оптимізувати, щоб було правильно і ефективно. Справа у тому, що я у будівельній фірмі бачила багато „сантехнічних“ помилок: не так встановлений унітаз, незручне підключення кранів. Це трохи дратувало, і завжди думала: а можна ж зробити це по-іншому», — розповідає вона.
Курси, які тривали 3 місяці на базі Київського професійного коледжу цивільного будівництва, стали для Тетяни справжнім випробуванням. Вона не пропустила жодного заняття, попри щоденні поїздки до Києва з Київської області.
Навчання реалізували в рамках проєкту «Публічно-приватне партнерство для поліпшення професійної освіти в Україні» (EdUP), який впроваджує Swisscontact за підтримки уряду Швейцарії та Міністерства освіти і науки України.
Найбільший страх під час навчання викликали інструменти. «Найважче — страх до цих інструментів, хоч я їх бачила, але не користувалася ними. Єдиний страх, який у мене був — це різати болгаркою», — зізнається жінка. Однак, за підтримки викладачів та одногрупників, цей бар’єр вдалося подолати.
Натомість, паяння труб виявилося інтуїтивно зрозумілим завдяки попередньому досвіду Тетяни з паяння схем. Особливо цінними були практичні заняття: екскурсії на підприємства та виставки, де можна було ознайомитися з новими технологіями.
За підсумками навчання Тетяна опанувала монтаж і складання лічильників, спаювання труб, основи слюсарної справи. Вона наразі зосереджується на побутових завданнях: підключенні пральних машин, чищенні бойлерів, встановленні фільтрів, свідомо оминаючи великі обсяги робіт, що вимагають значної фізичної сили.
Буквально через кілька днів після завершення навчання Тетяна зареєструвала ФОП. У переліку КВЕДів — монтаж сантехнічних виробів, вентиляція, кондиціонування. Вона планує поєднувати новий фах з бухгалтерською роботою, використовуючи знання технологій для складання кошторисів.
Перших клієнтів жінка планує шукати через «сарафанне радіо», починаючи з невеликих об’єктів. «Просто так прийти й сказати людині, що я вмію — ні. Можливо, спершу піти з досвідченою людиною», — пояснює вона свій обережний підхід.
На шляху Тетяни зустрічалися й упередження. «У нас є упередження до жінок. Якщо маляр-штукатур — підходить, а якщо електрик-сантехнік — ні», — констатує вона, згадуючи вакансії, де прямо вказувалося: «потрібен чоловік». Проте більше за гендерні стереотипи її зачепила вікова дискримінація під час співбесіди в комунальному підприємстві.
«Мабуть, мене більше зачепило те, що зараз звертають увагу на вік», — зізнається Тетяна, яка отримала потужну підтримку від одногрупників та викладачів. Її двоє синів, 19 і 12 років, спочатку здивувалися вибору мами, але згодом підтримали її рішення.
Історія Тетяни не унікальна. За словами організаторів програми, жінки в Харкові та Чернігові також активно опановують технічні спеціальності, іноді навіть переважаючи чоловіків у групах. Цьому сприяє гострий дефіцит робітничих кадрів в Україні, де роботодавці змушені звертати увагу на жінок навіть у «нежіночих» професіях.
Наостанок Тетяна дає пораду жінкам, які роздумують про зміну професії «після сорока»:
«Я б порадила спробувати, не боятися діяти. Не чекати, чи сподобається, а може, щось вийде чи ні — це буде хоча б досвід для себе. Ну, і ви самостійно зможете замінити вдома кран. А це вже чимало, зважаючи на ціни на цю послугу», — сміється вона.
Для Тетяни ця незалежність — і практична, і символічна. Уміння самостійно полагодити кран чи підключити пральну машину — це спосіб не залежати від чужого графіка, чужих цін та рішень.

