Легендарна Скіфська пектораль: 55 років з дня сенсаційної знахідки

55 років тому, 21 червня 1971 року, український археолог Борис Мозолевський здійснив сенсаційне відкриття: у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині він знайшов Золоту Скіфську пектораль. Ця безцінна нагрудна прикраса скіфського володаря є визнаним шедевром античного мистецтва та одним із головних скарбів української культури.

Відкриття відбулося на глибині понад 8 метрів, поблизу міста Орджонікідзе Дніпропетровської області. З-під товщі глини зблиснула золота пектораль, виготовлена у 370–350 роках до н.е. Її досконалість форм та гармонія композиції досі не мають аналогів у світі, свідчачи про найвищий рівень греко-скіфського ювелірного мистецтва.

Подробиці цієї визначної знахідки, разом з унікальними світлинами, розповіли на сторінці Скарбниці Національного музею історії України, до колекції якого входить ця реліквія. Історики зазначають, що у своїй праці «Скіфський степ» (1983) сам Борис Мозолевський детально описував надзвичайну складність тих розкопок.

Центральна гробниця була пошкоджена обвалами, на глибині понад 8 метрів у склепі стояла вода, а курган фактично гинув через забудову поруч. Археологи працювали в неймовірно важких умовах, поки не натрапили на те, чого не помітили грабіжники століття тому.

За словами дослідника, попри розкидані кістки та розграбований інвентар, лише за десять сантиметрів від місця, де порпалися мародери, лежали найкоштовніші речі небіжчика. Знайшовши пектораль о 14:30, археолог зізнавався:

Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне до розкопок. Варто було грабіжникам лише простягти руку ще на десять сантиметрів — і пектораль для людства була б назавжди втрачена.

Цікаво, що першою реакцією самого Мозолевського була не ейфорія, а колосальна втома від місяців напруженої праці. Він згадував, як після того, як вони разом із колегою Євгеном Черненком обережно розгребли глину, настрій змінився: археологи, порушивши методику заради безпеки знахідки, винесли пектораль на світло і, «як діти, почали від радості цілувати її».

Серед інших ключових фігур, що були присутні під час знахідки, були Наталя Павлівна Зарайська, директор Орджонікідзевського гірсько-збагачувального комбінату Григорій Середа та перший секретар Орджонікідзевського міськкому КПУ Юрій Крушинський.

Наприкінці розкопок, коли все вже було готове до відправлення в Київ, Бориса Миколайовича охопила дивна туга. Він згадував, як серед ночі пішов до мовчазного кургану, спустився в бокову гробницю і раптом затамував подих:

Випадково піднявши догори голову, я раптом завмер приголомшений: крізь щілину в дерев’яному щиті в могилу дивилася яскрава одинока зоря — перша з того часу, як дві тисячі триста років тому було засипано могилу! І тоді я зрозумів, чого так довго шукав для порівняння із пектораллю: звичайно ж, це був не витвір людської руки, а зірка, що впала із неба й перетворилася на золото, уламок блискавки, диво, що стрічається раз на віку і назавжди робить людину причетною до таємниці.

Сьогодні Золота пектораль залишається не лише безцінним експонатом, а й символом нашої ідентичності. Вона вражає виваженістю, чіткістю ритму та пропорцій, демонструючи найвищий рівень греко-скіфського ювелірного мистецтва, створеного грецькими майстрами з урахуванням смаків скіфських правителів та жерців, і пройшла крізь віки, аби нагадати нам про велич минулого.