Андрій Мельник повернувся додому: голова ОУН Богдан Червак про тяглість боротьби та Пантеон

Україна, що бореться за своє існування, повертає додому своїх героїв: прах полковника Андрія Мельника, видатної постаті визвольного руху ХХ століття та голови ОУН, що десятиліттями спочивав у Люксембурзі, нарешті прибув на рідну землю. Ця подія, яка відбулася під час великої війни, стала потужним символом переосмислення національної пам’яті та тяглості боротьби.

Разом із Андрієм Мельником до України повернулася його дружина Софія. Перепоховання мало офіційний характер із документами, протоколами та участю державних інституцій. Проте, як зазначає голова ОУН Богдан Червак, воно мало й глибоке моральне значення: військові приходили до могили Мельника як до свого попередника, а молодь складала присягу.

Саме з цих подій розпочалася розмова з Богданом Черваком – головою ОУН, автором книжок про Андрія Мельника та Олену Телігу, громадським діячем та журналістом. Богдан Червак, якого обрали головою ОУН 26 травня 2012 року, особисто працював над поверненням полковника і багато років відстоював історичну пам’ять як частину сучасної політики.

Інтерв’ю охоплює ширші теми: Євген Коновалець як символ єдності, місце Мельника поруч з Бандерою, радянські міфи довкола ОУН, старі розколи, майбутній Пантеон та сучасну війну за державу. За словами Червака, в час боротьби за існування історія визвольного руху знову стає актуальною як опора та нагадування про ціну незалежності.

«Ніколи не вважав себе галичанином чи киянином. Передусім – я українець»

Богдан Червак розповів, що його національна свідомість почала радикально змінюватися наприкінці 1980-х років на Галичині. Безпосередньо з ідеями ОУН він познайомився через літературу української діаспори. Підґрунтя для цього було в родині, де батько шанував Мазепу, Коновальця та Петлюру.

На початку 90-х у Львові Червак познайомився з останнім президентом УНР в екзилі та головою ОУН Миколою Плав’юком. Саме тоді Микола Васильович запропонував йому вступити до Організації українських націоналістів, на що Червак одразу погодився, розуміючи, що справа боротьби за Україну не завершилася з проголошенням незалежності.

Народившись на Дрогобиччині, батьківщині полковника Андрія Мельника, Богдан Червак підкреслює свою загальноукраїнську ідентичність. «Ніколи не вважав себе галичанином чи киянином. Передусім – я українець», – заявив він. Для нього, постаті Мельника та Коновальця є загальноукраїнськими діячами, і він виступав проти спроб робити з Коновальця «містечкового героя» шляхом перепоховання на Прикарпатті.

«Велика війна змусила по-новому подивитися на ОУН»

Богдан Червак зауважує, що історична пам’ять є частиною сучасної політики, яку в Україні довго недооцінювали. Особливо гостро це відчулося під час дискусій довкола Волинської трагедії, де польська сторона мала сильнішу позицію. Він наголошує, що вшанування героїв ОУН, які віддали життя за Україну, є моральним обов’язком, який раніше не мав політичної волі.

Тільки після початку повномасштабної війни, на думку Червака, прийшло розуміння важливості цього питання. «Я й досі зворушений тим, що бачу біля могили полковника Андрія Мельника: туди приходять молоді військові, складають присягу, обіцяють завершити справу покоління українських державників», – розповів він.

Місія ОУН у XXI столітті, за словами Червака, полягає в доведенні до кінця ідеї української державності, яка народилася в 1929 році на установчому Конгресі українських націоналістів у Відні. Тоді були визначені дві ідеї: здобуття незалежності силою та національний характер держави. Сьогодні ці принципи залишаються актуальними, адже армія та національна пам’ять є запорукою виживання.

Війна після 2022 року змінила ставлення українців до ОУН та УПА, зробивши ці теми ближчими. Зріс інтерес до УНР, перших визвольних змагань. «Нація, яка бореться за своє існування, неминуче шукає моральну опору у власному минулому», – підкреслив голова ОУН, наводячи приклад офіцера ЗСУ, який пішки прийшов вшанувати Андрія Мельника.

«Ми тільки зараз вчимося культурі повернення своїх героїв»

Перепоховання Андрія Мельника та його дружини, за словами Богдана Червака, стало можливим лише за участі української держави. Він згадав нараду в Офісі Президента, де Кирило Буданов, замість запитання «Хто за?», спитав: «А є хтось проти?». Заперечень не було.

Найзворушливішим моментом для Червака стала церемонія в Люксембурзі. Її відтворили за старими документами, з тими ж піснями та бойовим прапором ОУН на домовині. Однак цього разу Андрія Мельника везли не в чужу землю, а додому. На кордоні домовини зустрічали бійці Карпатської Січі, що символізувало тяглість боротьби, адже Андрій Мельник у 1939 році посилав членів ОУН творити Карпатську Січ.

Прикордонники, обговорюючи мелодію для перетину кордону, запропонували марш Збройних сил «Зродились ми великої години», щоб підкреслити не лише траур, а й радість повернення героя. «Фактично на наших очах формується культура повернення українських героїв», – зазначив Червак, додавши, що раніше цього не було через відсутність власної держави та політичної волі.

«Мельник і Бандера програли різними шляхами»

Богдан Червак визнає, що Андрій Мельник досі залишається в тіні Степана Бандери, хоча його перепоховання викликало значний інтерес. Він згадав слова Юрія Шухевича про те, що багато постатей, як-от Євген Коновалець, досі недооцінені. За словами Червака, радянська, а тепер і московська, пропаганда десятиліттями намагалася очорнити Мельника та ОУН, приписуючи співпрацю з нацистами, що не підтверджується фактами, як і вигадки про Олену Телігу.

На питання про розкол між Андрієм Мельником та Степаном Бандерою у 1940 році Червак відповів, що будь-який розкол ослаблює українську справу. Він наголосив, що Мельник не затвердив смертний вирок Бандері, винесений трибуналом ОУН, вважаючи, що українці не повинні проливати кров у часи великих загроз. Хоча об’єднання не відбулося, Червак вважає, що обидва лідери дійшли висновку про неприпустимість внутрішньої боротьби.

Євген Коновалець завжди залишався беззаперечним авторитетом для обох сторін, будучи символом єдності, що об’єднав різні націоналістичні середовища. Червак сподівається, що майбутнє перепоховання Коновальця стане ще одним актом історичної справедливості та важливим символом.

Розкол ОУН не привів до незалежності України, хоча, за словами Червака, здобути її у протистоянні з тоталітарними режимами було майже неможливо. Головною втратою, на його думку, було взаємопоборювання. Сьогодні ж, поділ між мельниківцями та бандерівцями вже неактуальний, світоглядних розбіжностей немає. Обидві організації ОУН (очолювана Черваком, зареєстрована в Мін’юсті, та очолювана Олегом Медуницею) працюють на перемогу, а після війни планують повернутися до питання відновлення єдиної ОУН.

Радянські спецслужби, за розсекреченими Службою зовнішньої розвідки документами, справді готували ліквідацію Андрія Мельника після вбивства Євгена Коновальця. Павло Судоплатов написав до Москви записку про це, а у 1944 році терористична група НКВД намагалася його вбити в Берліні, але провалилася через серйозне ставлення Мельника до безпеки. Влада Люксембургу також попереджала його про загрози.

Щодо Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові, Андрій Мельник спочатку був стримано-позитивним, заявляючи про готовність підтримати державу, якщо вона справді постала. Проте, побачивши, що німецька влада не підтримує ініціативу, а українських націоналістів переслідують, він дійшов висновку, що спроба не привела до реальної державності.

«УГКЦ стала середовищем, у якому виховувалася українська еліта»

Аналізуючи біографії багатьох діячів ОУН (Бандери, Шухевича, Мельника), які виросли в середовищі, тісно пов’язаному з Українською греко-католицькою церквою (УГКЦ), Богдан Червак зазначив, що на початку ХХ століття УГКЦ в Галичині виконувала функції, які за нормальних умов мала б виконувати власна держава. Церква підтримувала освітні та культурні ініціативи, гуртувала людей навколо української ідентичності, формуючи покоління, відповідальне за свій народ.

При цьому Червак підкреслив, що ОУН не була винятково греко-католицьким явищем, і між УГКЦ та ОУН були дискусії. Проте взаємного заперечення не було: ОУН визнавала моральний авторитет Церкви, а Церква розуміла мотиви борців за українську справу. УГКЦ стала одним із середовищ, де виховувалася українська еліта.

«Пантеон – це не про могили. Це про тяглість держави»

Говорячи про Пантеон визначних українців, Богдан Червак підкреслив, що це не звичайне кладовище, а передусім символ. Він бачить його як простір для постатей, які повернулися додому після десятиліть вигнання, що творили українську державу та були поховані на чужині. Серед них – князь Володимир, Іван Мазепа, Симон Петлюра, Євген Коновалець.

Щодо критеріїв, Червак вважає, що для керівників держави вшанування в Пантеоні має розглядатися через певний час після смерті, щоб історія могла бути оцінена без емоцій. Україна, формуючи свою політику пам’яті, має слухати сусідів, але остаточні рішення ухвалювати самостійно, не чекаючи дозволу ззовні. «Ми вже давно перестали чекати дозволу з Москви на те, кого нам вшановувати. Так само не повинні просити такого дозволу в будь-якій іншій столиці», – підкреслив він.

На завершення, Богдан Червак висловив переконання, що покоління УНР, ОУН та УПА, які боролися зі зброєю в руках, зраділи б самому факту існування України як держави. Наше покоління повинно завершити їхню справу, не розмінявши ідею самостійної, соборної та національної України. «У нас шансів більше, бо ми вже маємо власну державу, маємо армію і багато років показуємо світові, що здатні боротися за незалежність», – додав він, вірячи, що спільна єдність приведе до перемоги.