Сергій Ясинський: від підвалів радянської міліції до оборони України

Сергій Ясинський, який ще у 15 років затримувався радянською міліцією за тризуб на рукаві, нині захищає Україну на фронті. Його шлях боротьби за незалежність розпочався ще наприкінці 1980-х і триває донині.

Зростаючи на Тернопільщині, любов до України для Сергія Ясинського була природною, як повага до батьків. Його світогляд формувався сімейними цінностями: любов до української мови, церкви та прагнення до самостійності. Рідний брат матері воював в УПА, пройшов в’язниці та емігрував до Канади, що завжди пам’ятали в родині. Серед чотирьох братів жоден не вступив до комуністичної партії, бо родинні цінності виявилися сильнішими за кар’єрні перспективи.

Наприкінці 1980-х, переживаючи перебудову та наслідки Чорнобильської катастрофи, юнак гостро відчував зміни у країні. Особливе враження на нього справив Львів у 1988 році, де він вперше опинився серед багатотисячних мітингів, на яких відкрито говорили про права українців та майбутню незалежність. Тоді боротьба за Україну стала для Сергія особистим вибором.

У 1989 році, у 15-річному віці, під час відзначення річниці приєднання Західної України до УРСР, Сергій Ясинський вийшов на площу в Тернополі з саморобним тризубом. Після мітингу його затримала міліція та почали бити у підвалі. Цей досвід став першим зіткненням із радянською системою, але також показав готовність людей захищати тих, хто говорить правду. Незважаючи на тиск, Сергій відмовився визнавати, що влада та народ – це одні й ті ж люди.

Згодом він став наймолодшим керівником районного осередку Української Гельсінської спілки. У 1990 році під час Революції на граніті Ясинський організував акцію підтримки студентів у Збаражі. У 1991 році він долучився до організації Всеукраїнського референдуму на підтримку Акта проголошення незалежності України, координуючи роботу агітаційних груп.

Після здобуття освіти політолога у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Сергій Ясинський працював помічником-консультантом народного депутата України Вячеслава Чорновола. Згодом він продовжив державну службу, працював у Державному управлінні справами, обіймав посаду заступника голови Полтавської обласної державної адміністрації, відповідав за паливно-енергетичний комплекс. Потім працював радником міністрів енергетики, заступником директора Київської ГЕС, брав участь у створенні Державної установи «Український інститут книги».

Війна для Сергія Ясинського почалася не 24 лютого 2022 року, а навесні 2014-го, коли він намагався вступити до батальйону «Айдар». У лютому 2022 року, за два тижні до вторгнення, він відновив співпрацю з військкоматом. 24 лютого 2022 року, прокинувшись від дзвінка сина, він одразу вирушив до військкомату. Там він побачив наслідки недооцінки воєнної загрози: відсутність зброї та транспорту для резервістів. Завдяки його та друзів зусиллям, вдалося терміново забрати зброю зі складів, які згодом були оточені ворогом.

Перші місяці повномасштабного вторгнення Сергій Ясинський провів у системі комплектування військ. Згодом служив у структурі командування Сухопутних військ, що відповідала за оборону Києва. У лютому 2023 року він увійшов до складу 32-ї окремої механізованої бригади. Після навчання бригада вирушила на фронт, і 13 червня вони вже були під Куп’янськом, де п’ять місяців тримали оборону на одному з найгарячіших напрямків. Особливо гостро він усвідомив ціну війни на Торецькому напрямку, де бригада зазнала значних втрат.

Наприкінці 2024 року Сергія Ясинського відкликали з фронту для нового призначення. Нині він служить офіцером органу управління 37-го командного пункту протиповітряної оборони 12-го армійського корпусу, забезпечуючи протиповітряну оборону столиці та координацію захисту критичної інфраструктури. Його боротьба, що почалася понад три десятиліття тому, триває, підкреслюючи незмінний вибір бути на боці України.