Андрій Волошин про магію сцени, кіно та майбутнє української культури

Актор Андрій Волошин, який невпинно розвивається на кількох столичних сценах і знімається в кіно, поділився своїми роздумами про магію театру, сучасну українську культуру та виклики професії. Відомий за головною роллю у виставі за романом Валер’яна Підмогильного «Місто», він також здобуває знання в аспірантурі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. У розмові з «Вечірнім Києвом» Андрій Волошин розповів про зміни у творчості та вплив історії на мистецтво.

Актор вважає театральну сцену майданчиком для живого контакту з глядачем. Журналістка «Вечірнього Києва» запитала Андрія Волошина, які відчуття дарує сцена, що вимагає повної віддачі.

Сцена дарує відчуття, що ти можеш усе. На якусь мить ти стаєш безсмертним, і глядачі стають безсмертними, і ви разом відчуваєте політ. Можливо, це звучить пафосно, але з власного досвіду можу сказати, що це саме той театр, який я люблю і до якого прагну. Водночас сцена — це дисципліна, витривалість і любов. Без любові нічого не вийде.

Порівнюючи театр і кіно, Андрій Волошин підкреслив ключові відмінності.

Напевно, це довготривалий творчий процес, який можливий саме в театрі, а також живий контакт із глядачем під час гри. Цього кіномайданчик дати не може.

Зараз найважливішим елементом роботи над роллю для актора є дослідження теми. Цей процес дозволяє йому «вчитися життю», занурюючись у матеріали, музику, картини та фільми, що робить роботу не просто завданням, а можливістю пізнавати життя в усіх його проявах. Андрій Волошин у виставі «Місто» на сцені ТЮГ.

Після потужного виступу у головній ролі вистави за романом Валер’яна Підмогильного «Місто», що став культовим, актор висловив думку про інтерес глядачів до української культури.

Мені надзвичайно приємно, що глядач цікавиться українським продуктом і українською культурою. Так, звісно, є прохідні проєкти, але разом із тим зростає можливість створювати щось дійсно нове та цікаве. Цей попит дуже важливий для розвитку митців і появи справді якісних культурних продуктів.

Важливою складовою творчого процесу для Андрія Волошина є співтворчість із режисером. Сцена з вистави «Олена Теліга. Повернення» (майстерня режисера Олени Лазович).

Я вірю, що найкраща робота — це саме про співтворчість. Коли ти не тільки виконуєш вказівки, а і сам долучаєшся до процесу створення вистави. Наприклад, у виставі «Три товариші» в Театрі на Печерську до останнього була можливість створювати сцени так, як ти їх бачиш. Лише на фінальному етапі репетицій режисерка Олена Лазович поєднувала всі сцени й допрацьовувала їх. Це дарує радість співтворчості. Іноді такий підхід значно складніший, ніж просто виконувати завдання режисера, але задоволення від творчого процесу значно більше.

Він додав, що такий підхід дає відчуття цінності миті життя, коли людські переживання збігаються з емоціями під час вистави. Мистецтво в такому випадку стає потрясінням, що дає розуміння головного сенсу життя. Андрій Волошин, актор театру і кіно, під час інтерв’ю «Вечірньому Києву».

Говорячи про імпровізацію, Андрій Волошин зазначив, що цінує точну імпровізацію, яка підсилює задум, а не руйнує його. Це велика відповідальність, але і простір свободи, що дарує неймовірні відчуття.

Підтримання внутрішнього балансу в акторській професії — це постійний пошук. Андрій Волошин згадав, як його майстер Олег Замятін під час вступу до театрального запитав: «А чи вистачить здоровʼя?». Тоді актор сприйняв це як жарт, але з часом усвідомив, що професія актора вимагає сильного організму та стійкої психіки через численні фізичні та емоційні виклики. Наразі він справляється. Андрій Волошин, актор театру і кіно, під час роботи на роллю. Кожна роль — це виклик. Текст ролі спонукає до роздумів.

Акторська майстерність постійно змінюється, з’являються нові форми та жанри. Для Андрія Волошина еталоном сучасної акторської майстерності є Пол Мескаль, чия гра в серіалі «Нормальні люди» справляє враження документального кіно, що вказує на напрямок розвитку сучасної акторської гри в кіно.

Серед українських режисерів Андрій Волошин мріє попрацювати з Олесем Саніним, Любомиром Левицьким, Антоніо Лукічем, Катериною Горностай, відзначаючи формування сильної режисерської когорти в Україні. Серед закордонних — Квентін Тарантіно та Мартін Скорсезе. Андрій Волошин розповів про те, як важливо бути фізично у формі актору.

На запитання про роль мрії, актор відповів, що, переглядаючи трилогію «Володар перснів», мріє про масштабний український проєкт і хотів би зіграти Арагорна. Це для нього «ще дитяча мрія», але він вірить, що така можливість з’явиться.

Наостанок Андрій Волошин підсумував, що найголовніше в акторській професії — це зустрічі: радість від зустрічей з людьми, творчість, що народжується в цих зустрічах, і можливість краще зрозуміти та відкрити себе, відчуваючи невимовне щастя.

Від автора:

Аншлаги під час «повітряних тривог» у воєнний час стали маркером української стійкості, як і вміння жити заради життя. Слова «Бажаю дожити до Перемоги…» у привітаннях говорять про сильну внутрішню напругу та рішучість. Так само й мистецтво у час війни — це не лише ікони на ящиках від патронів, а й ті слова, які актори кажуть зі сцени, які глядачі жадібно ловлять, відчуваючи спорідненість душі. Театр дає сили і наснагу жити далі, ймовірно, саме зараз він виробляє нові мистецькі якості, які змінюють і його, і нас. Це переживають і молоді актори, до покоління яких належить і Андрій Волошин. Авторка закликає ходити на вистави, щоб отримувати ресурс, який дає театр, адже всім нам хочеться не лише дожити до Перемоги, а й мати сили творити нову Україну.

Довідково:

Андрій Волошин, актор театру і кіно, народився 3 грудня 1995 року в Одесі. Закінчив КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого (майстерня Замятіна О. С.).

Працює в театрі на Печерську та театрі на Липках.

Вибрані ролі в театрі:

• «Місто», реж. А. Артіменьєв (Степан Радченко), театр на Липках;
• «Твій Хтось», реж. Олена Лазович (Дон Жуан, Сергій Мержинський, Лукаш), театр на Печерську;
• «Наталка Полтавка», реж. Олена Лазович (Петро), театр на Печерську;
• «Гамлет», реж. О. Ларіна та Д. Мартинов (Лаерт), театр на Печерську;
• «Salida Cruzada — 8 кроків танго», реж. Олена Лазович (Валєра), театр на Печерську;
• «Кураж», реж. О. Скляренко, театр на Липках.