Микола Бровченко: проєкт “Тишком Нишком”, ШІ та феномен пісні

Відомий український лірик Микола Бровченко, чиї тексти лягли в основу хітів Віктора Павліка, гурту Kozak System, Злати Огнєвіч, Оксани Мухи, Тіни Кароль та багатьох інших, цієї осені готує для шанувальників дещо нове. У проєкті “Тишком Нишком” він постане як повноцінний сонграйтер, представивши 8 пісень наживо у затишній атмосфері.

Цей відеопроєкт не лише продемонструє музичну складову. Він також заглибиться у феномен Пісні, жанру, що з давніх-давен є невіддільною частиною людського життя. У “Тишком Нишком” прозвучать композиції Бровченка, написані у різноманітних жанрах – софт-рок, джаз, фолк, блюз. Співтворці проєкту поділяться своїми думками про “побутову магію” написання пісень.

Кореспонденту “Великого Києва” вдалося поспілкуватися з автором і дізнатися про його секрети. Відповідаючи на запитання, як йому вдається щоразу влучати поетичними рядками у стиль та образ виконавця, Микола Бровченко пояснив:

Ну, знаєте, тут потрібно уточнити. Це не зовсім поезія, це так звана lyrics, тексти до пісень. Я не вважаю себе поетом. Я пишу пісні та тексти до пісень, пишу музику. Пісня стається, відбувається, коли до цього вже є якісь передумови. Наприклад, гарна мелодія, музика, яка вже щось оповідає без слів. І мені, як автору тексту, залишається зрозуміти, про що музика. Це моя точка зору, всі її знають, вона дещо відрізняється від ставлення до пісенної творчості багатьох поетів. Я просто вважаю, що пісня майже завжди починається з мелодії. Music first.

На думку автора, у створенні пісень йому допомагає досвід сценариста та драматурга. Драматурги відчувають глибинну суть особи, що допомагає йому розгадувати “таємницю мелодії” та враховувати вік, стать, імідж і соціальну місію виконавця. Це завжди “певний квест, челендж”.

Цікаво, що Микола Бровченко зізнався, що намагається обходити пісні про любов, вважаючи цю тему перевантаженою і такою, що часто “паразитує” на безпрограшності. Винятком стала пісня Віктора Павліка “Приречений на любов”.

Згадайте більшість пісень про любов: там часто-густо традиційно – страждання. Вона страждає за ним, він страждає за нею. Мовляв, я помру, якщо ти мене не полюбиш. Це все така “страдательна” штука. Але ж у любові граней мільйон, дуже багато. Однак, на жаль, в піснях наших, сучасних, зводиться до доволі примітивних рефлексій. І якщо послухати “Приречений на любов”, то можна помітити, що погляд на стосунки двох відрізняється від інших пісень.

Ствердження критиків 2018 року про схожість хіта “Приречений на любов” з ліричним рок-стилем чи стадіонним пафосом гурту Muse виявилося правдою. Бровченко підтвердив, що пісня була інспірована одним із треків Muse. Музику до неї написав Віталій Волкомор, який “взяв ритміку, настрій, інструменти” після суперечки з медіа-власником, котрий нарікав на брак українських хітів, наводячи Muse як приклад.

Окрім пісенної творчості, Микола Бровченко має багатий професійний бекграунд: 15 років працював телевізійним журналістом на Хрещатику, 26, а потім ще 15 років був креативним директором у міжнародних рекламних агентствах. У період з 1970-го по 1980-й роки мав власну “рок-десятирічку” з аматорським гуртом “Раптом”.

Наразі Бровченко активно працює у театральному напрямку. Він пише вже четверте лібрето мюзиклу, нові пісні та розглядає замовлення на кіносценарій. Його лібрето для опер, балетів та мюзиклів йдуть у репертуарі театрів Львова, Одеси та Києва. Нещодавно відбулася прем’єра мюзиклу “Комахи” у постановці Оксани Тараненко на сцені Національної оперети України, який він створив разом з композитором Іваном Небесним.

Говорячи про вплив війни на музичну творчість, Микола Бровченко відзначив, що Kozak System є одним з колективів, які “біль і необхідність боронити Україну щиро відчували завжди”. Він високо оцінив їхнє “місіонерство” та понад 500 успішних концертів по всій Україні.

Пісня “Як відгримить війна” у виконанні Kozak System була створена близько 8-9 років тому, задовго до повномасштабного вторгнення. Її слова Бровченко написав на музику гурту для серіалу, пов’язаного з фронтом, з думкою про те, що “колись вона закінчиться і сини повернуться домів, до мам”. Хоча для серіалу обрали іншу пісню, “Як відгримить війна” з тих часів звучить на кожному концерті Kozak System.

Щодо впливу штучного інтелекту на музику, Микола Бровченко назвав це “золотою епохою” для авторів. ШІ дозволяє сонграйтерам самостійно створювати демо-версії, керувати аранжуванням за допомогою інструментів на кшталт Suno, додаючи оркестри, гітари, вокал та хори. Однак він вважає “дуже аморальним і неетичним” заробляти гроші на “не зовсім своєму”, створеному ШІ. За його словами, 75 мільйонів ШІ-композицій вже було видалено зі Spotify через виявлення їх нелюдського походження.

ШІ ніколи не “переможе” і не замінить людське. Просто стане черговим інструментом, як мелотрони, синтезатори, багатоканальні записи. Колись межа буде прокладена чітко, і всі будуть розуміти, – де люди, а де вже не зовсім.

Ідея проєкту “Тишком Нишком” виникла через цінність живого виконання. За словами автора, щоб відчути “вайб пісні” та її “мелодійний меседж”, не обов’язково збирати Палаци спорту. Він критикує відеокліпи, вважаючи, що вони “зробили дуже кепську справу з уявою слухачів”, віддаючи співтворчу роботу на чужий розсуд. Раніше люди просто слухали пісні, уявляючи власні образи, “співтворили з виконавцями у цю мить”.

На “сонграйтерському дебюті” у проєкті “Тишком Нишком” прозвучать 8 пісень різних років написання. Шість з них – суто його авторства, а ще дві – на музику покійного Сергія Круценка. Одна з композицій – це нова пісня на збережену Сергієм мелодійну демку. Друга, “Полуднева спека”, була хітом чверть століття тому, і її відновлюють. Серед пісень – “Не спи, дівонько” (суміш українського фолку і акустичного Led Zeppelin), a la Sting “Причаїлася”, ретро-джазова “Не запалюй вогню…” та інші, що демонструють різноманіття стилів і жанрів.

Розмірковуючи про “феномен пісні”, Микола Бровченко зазначає, що українські пісні не “кращі”, а “інші”. Для нього феномен української пісні – це її глибина, мелодійність на рівні найгеніальніших композиторів світу, щирість текстів та багатство гумору. Він звертає увагу на загадку авторів народних пісень, яких ми не знаємо, окрім Марусі Чурай. За його словами, в Україні зафіксовано 200 тисяч народних пісень, і це “свідчить про глибини нашого народу – те, що простягається у тисячоліття”.

І наскільки пісні мали би бути красивими, глибокими, точними, що вони не зникали – навіть не будучи зафіксованими на папері!
…
А це не зникало тисячоліттями. Просто тому, що ці пісні були справді необхідні, вони були частиною буття наших давніх предків, частиною їхнього світогляду. Вони були настільки точними за емоціями, за наповненням змістами, за гармоніями, що люди передавали їх з покоління у покоління – свідомо і підсвідомо відчуваючи це, як основу власної самоідентифікації. Оце феномен. Не кожен народ може похвалитися цим.

Він підкреслює, що пісня, цей 3-5 хвилинний жанр, має постійний невщухаючий запит соціуму. “Лише час визначає, що з того потоку залишається з нами”, – підсумовує автор.