На Андріївському узвозі відкрили унікальну виставку посмертних масок

Унікальна виставка «Обличчя вічності», що об’єднала понад 350 посмертних масок видатних діячів України та світу, відкрилася для огляду у Музеї Однієї Вулиці на Андріївському узвозі в Києві. Ця одна з найбільших та найдивовижніших у світі колекцій почала формуватися ще у 2002 році, зупинивши час на обличчях тих, хто змінював хід історії.

На відміну від багатьох закордонних зібрань, які фокусуються на національних героях, київська експозиція об’єднала поруч із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою таких постатей, як Данте, Ататюрк та Висоцький. Про таємниці появи цих реліквій та детективні історії їхнього пошуку розповів Державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ) «Стародавній Київ» на своїй сторінці у Facebook.

Історія збірки розпочалася у 2002 році. Вже за рік кияни побачили першу, тоді ще камерну виставку, що налічувала лише десятки експонатів. Сьогодні ж у фондах музею зберігається понад 350 унікальних зліпків та перших копій.

Посмертна маска — це не просто документальний відбиток, а часто й самостійний предмет високого мистецтва, адже перші форми з облич померлих знімали професійні, а нерідко й всесвітньо відомі скульптори. Маски потрапляють до колекції різними шляхами: від закордонних музеїв, безпосередньо від скульпторів або їхніх нащадків.

«Наша збірка почалася з кількох масок, які ми випадково знайшли в київських художніх майстернях, — згадує директор музею Дмитро Шльонський. — Спочатку купували все підряд, але швидко зрозуміли, що треба тримати планку. Тому згодом вирішили зупинитися виключно на оригіналах або, щонайменше, на перших найраніших копіях з оригінальних форм».

Оригіналом у цьому середовищі вважають перший відливок, зроблений безпосередньо з «живої» форми, знятої з покійного. Серед таких раритетів XIX–XX століть, якими пишається музей, — прижиттєво-посмертні відбитки Кобзаря, видатного швейцарського педагога Іоганна Песталоцці, а також англійського органіста Волтера Перрота. Саме Перрот є автором музичної обробки відомого «Київського кондака», який нещодавно виконували під час церемонії прощання з британською королевою Єлизаветою II.

Шляхи, якими маски знаходять дорогу до Києва, часто нагадують пригодницькі романи. Деякі речі музею дарують закордонні колеги або нащадки митців. Наприклад, посмертну маску композитора Дмитра Шостаковича передала донька відомого скульптора Нікогайоса Нікогосяна, який особисто працював над її створенням. Маску вірменського живописця Мартироса Сар’яна презентувала музею його онука.

Інші експонати доводиться буквально «полювати» на світових аукціонах. Саме на платформі eBay музейникам вдалося викупити згадану маску Волтера Перрота.

Проте найбільш заплутана й зворушлива історія пов’язана з посмертною маскою Лесі Українки. Довгі роки цей відливок вважався «маскою невідомої жінки» і зберігався у приватних архівах української діаспори за кордоном. Кілька років тому анонімний меценат передав реліквію до Львівського музею Соломії Крушельницької. Копію для Музею Однієї Вулиці виконав відомий львівський скульптор Петро Дзиндра.

Оскільки обличчя було неймовірно схожим на Лесине, науковці провели масштабну антропологічну та історичну експертизу. Вердикт був сенсаційним: це дійсно посмертна маска Лесі Українки, про існування якої раніше не здогадувався жоден дослідник. Скоріш за все, сестри поетеси вивезли її до Європи під час еміграції, з часом зв’язок поколінь втратився, але генетична пам’ять повернула реліквію додому.

Особливе місце в експозиції посідає посмертна маска Тараса Шевченка. Це надзвичайно ранній, а тому дуже чіткий і цінний відлив. Цікаво, що forma, з якої його зробили, колись належала родичам близького друга поета — художника Олексія Сенчила-Стефановського. Його історична садиба розташовувалася саме тут, на Андріївському узвозі, прямо навпроти величних бань Андріївської церкви. Таким чином, через півтора століття Кобзар повернувся на ту саму вулицю, де колись гостював у друга.

Обличчя цих людей — застиглі, спокійні, позбавлені життєвої метушні — змушують зупинитися. Вони більше не належать своїм епохам, вони належать вічності, доторкнутися до якої можна просто під час прогулянки старим Києвом.