Київ попрощався з 23-річним військовим та музикантом Ярославом «Варнаком» Івановим

Під проливним дощем та в червоному диму від файєрів, Київ 8 червня 2026 року попрощався з 23-річним військовим та музикантом Ярославом «Варнаком» Івановим, який загинув у бою, захищаючи Україну. Сотні людей зібралися, щоб віддати шану молодому воїну, який став на захист Батьківщини ще на початку повномасштабної війни, у 2022 році, коли йому було лише 19.

Ярослав, для якого Україна була сенсом життя, загинув 31 травня 2026 року під час виконання бойового завдання. Про це за п’ять днів до прощання повідомила його дружина Катерина Пилипчук. «Понад усе він любив Україну, його творчість та життєвий шлях були присвячені їй», — зазначила жінка.

Катерина Пилипчук наголосила, що Ярослав загинув під час бойового завдання, тому він залишається воїном навічно. Вона також поділилася його життєвим гаслом:

«Розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі», — життєве гасло, яким він плекав любов до Батьківщини та яке проніс через усе життя.

Ярослав Іванов спершу воював у складі 93 ОМБр «Холодний Яр», а згодом служив у Десантно-штурмових військах. У 2025 році він був у роті радіоелектронної боротьби Третьої окремої штурмової бригади.

Окрім військової служби, «Варнак» був талановитим музикантом і письменником. Він створював реп-треки про пережите на війні, які здобули популярність серед військових. У 2024 році вийшов його мініальбом «Have a Good War!».

Друг Ярослава, Євген Лір, розповів, що «Варнак» встиг написати одну книгу і працював над другою. «Перша — щоденник його зростання у художній формі. Хотів, щоб книга була однаково цікава і підліткам, які проживають цей досвід, і дорослим. Без моралізаторства, по-чесному. Друга — протокіберпанк про Україну», — зазначив Лір.

Після відспівування у Михайлівському Золотоверхому соборі сотні людей, серед яких були побратими та однодумці, зібралися на площі перед монастирем. Там запалили файєри, які зазвичай символізують протест і боротьбу. Цього дня вогні запалили, щоб ще раз сказати «Ні!» смерті та ворогу, який її привів на українську землю, а загиблому воїнові проголосити «Честь!».

Скорботна хода з домовиною воїна, музиканта і поета рухалася центром столиці під проливним дощем, у червоному диму від фаєрів. На прощання просили прийти у вишиванках та вивчити бодай куплети з пісень «Завжди Україна буде», «Гімн ОУН», «Молитва Українського націоналіста», а також «Гей, була в мене коняка», «Києве мій», «Дума Івана Мазепи».

Після Михайлівського собору піша хода та колона машин з почесною вартою рушили на Майдан Незалежності. Люди йшли під дощем, який не вщухав, а автомобілі зупинилися, віддаючи шану захиснику. На Майдані люди стояли навколішках з квітами. Співак Тарас Компаніченко супроводжував церемонію кобзою, виконуючи пісні, зокрема:

На ваших могилах прапори ясніють, калина схилилась додолу.

Попри юність, «Варнак» мав сильний чоловічий характер і був свідомим захисником. Навіть перед загибеллю, 30 травня, він розмірковував у «тредс» про те, як українці «тримають у пам’яті вбитих і закатованих». Його іронічний допис, цитований ЗМІ, відображав його непохитний дух:

Знайте, коли я помру, якщо хтось із вас буде по мені нить, я буду запускати по вам фіпівішки у ваших снах, і весь свій сон ви будете від них тікати в ужасє, вам ніякий РЕБ не поможе. Тільки спробуйте написати шось типу «Він був такий молодий, боже-боже, дитина, він мав сім’ю робить, яка же велика втрата для України».