Затертий герб Мазепи та дари козаків: у Києві триває виставка унікального золотарства Гетьманщини

У Скарбниці Національного музею історії України в Києві триває масштабна виставка «Коштовний спадок Козацької України», яка переносить відвідувачів у часи культурного розквіту Гетьманщини XVII–XVIII століть. Розпочата на початку травня, експозиція презентує 27 оригінальних творів українського золотарства доби панування бароко, демонструючи унікальне поєднання візантійської спадщини та західних стилів.

Ця епоха вважається символом масштабного культурного піднесення, коли Гетьманська держава активно заявляла про свій європейський вектор через масове зведення храмів, розвиток друкарства, іконопису та золотарства. Усі представлені експонати є унікальними меморіальними речами – це пожертви до храмів від представників усіх верств тогочасного суспільства: від вельможних гетьманів до звичайних козаків і містян.

Виставка розміщена в історичній бароковій будівлі, зведеній видатним українським будівничим Степаном Ковніром у 1744–1746 роках, що додає події особливої атмосфери. Куратор проєкту, начальник науково-дослідного відділу музею Юрій Полідович, у коментарі «Вечірньому Києву» розповів, що козацьке срібло приховує безліч таємниць, а українське бароко – це передусім про любов до життя, а не суворий аскетизм.

Період Козацької України – від повстання Богдана Хмельницького у 1648 році й до ліквідації полкового устрою та козацьких інституцій наприкінці XVIII століття – був часом народження модерної української ідентичності. Вона фіксувалася не лише в універсалах, а й на європейських картах, як-от знаменита карта Йоганна-Баптиста Гоманна, де Лівобережжя та Правобережжя чітко позначені як «Україна – земля козаків».

«Ми побудували експозицію так, щоб детально розповісти про епоху Козацької України через конкретних людей, — розповідає Юрій Полідович. — За цими предметами стоїть чіткий зріз усього тогочасного суспільства. Тут є дари гетьмана Івана Мазепи, представників генеральної старшини, полковників (яких за сучасними мірками можна порівняти з керівниками областей), сотників, ченців і навіть простих козаків та містян. Інколи імена цих людей збереглися лише завдяки вкладним написам на сріблі».

Таємниця Дігтярівських шат: як метал перехитрив імперську цензуру

Серед експонатів привертають увагу Шати Дігтярівської ікони Богородиці — щедрий вклад гетьмана Івана Мазепи. Юрій Полідович пояснює, що саме до Дігтярівки Мазепа часто приїздив молитися на початку 1700-х років, коли ухвалював доленосне рішення – розірвати союз із Московією та залучити в союзники шведського завойовника Карла XII.

Після оголошення Мазепі анафеми московською церквою, імперська влада методично нищила будь-які згадки про нього. Однак Мазепинський герб на шатах дивом уцілів. «В імперські часи до сакрального мистецтва все ж ставилися трохи шанобливіше, ніж до політиків, — пояснює Юрій Полідович. — Мазепинський герб знизу окладу не знищили повністю. Його акуратно вирівняли молоточком, а зверху наклали іншу металеву пластину. На подібних шатах, що також зберігається в нашому музеї, на це місце прикріпили пластину з російським двоголовим орлом. Але метал зберігає пам’ять не гірше за рукописи — сьогодні ми чітко бачимо, чий це насправді вклад».

Від «правої руки» гетьмана до козака з Решетилівки

Виставка наочно демонструє неабиякі таланти українських майстрів, які тривалий час творили у власному, автентичному стилі. Поруч із розкішним великим Євангелієм у срібному окладі від генерального обозного Івана Ломиковського, помічника і «правої руки» Мазепи, можна побачити скромніший потир генерального осавула Федора Лисенка, помічника гетьмана Данила Апостола. Ця сакральна чаша із села Осьмаки на Чернігівщині нагадує, що Федір Лисенко був прямим прадідом видатного композитора Миколи Лисенка.

Серед експонатів вражає те, що шедеври золотарства замовляла не лише тогочасна вельможна еліта. Один із найцінніших експонатів – унікальний напрестольний хрест надзвичайно тонкої роботи відомого майстра Федора Левицького. Його замовив звичайний козак Решетилівської сотні Полтавського полку Павло Шкурупій разом із дружиною Анастасією. На раменах хреста – ціла євангельська розповідь про хресний шлях Христа та філософська притча в образах: янгол із лавровим та терновим вінцями, що символізує славу й страждання на життєвому шляху.

«Бог серед нас»: філософія українського бароко

Розглядаючи піддони масивних свічників, помічаєш дивну особливість: вони буквально всіяні бурштином, рослинними орнаментами та важкими гірляндами з фруктів. Юрій Полідович пояснює, що в цьому і криється головний сенс українського бароко, запозиченого з Європи та перекладеного на власну мову, поєднаного з давньоруськими традиціями. Якщо Ренесанс шукав діалог між небом і землею, то Бароко заявило: «Бог тут, серед нас. Він чує нас і любить такими, якими ми є — не ідеальними, а звичайними, земними».

Усі ці гірлянди фруктів, янголи та золото на виставкових предметах – це маніфест достатку, спокою та радості життя. Після років козацьких воєн та Руїни люди прагнули стабільності, знаходячи діалог із Богом через земну красу.

Зруйновані київські храми та скарби Подолу

Окрема зала виставки присвячена монастирям, серед яких три київських: Києво-Печерська лавра, Видубицький Свято-Михайлівський та Свято-Микільський Пустинний монастир (останній був повністю зруйнований радянською владою у 1930-х роках).

Серед унікальних експонатів – дарохранительниця з Видубицького монастиря, на якій поруч із Христом зображені фігурки святих воїнів-патронів Георгія та архангела Михаїла, що відображає козацьку традицію вшанування покровителів війська і Києва. Також представлено потир 1644 року, пов’язаний з ігуменом Ісаєю Трофимовичем – першим ректором об’єднаної Києво-Братської і Лаврської школи, з якої згодом виросла Києво-Могилянська академія. На виставці також є дарохранительниця кошового отамана Павла Козелецького – єдиний на виставці унікальний артефакт із Запорозької Січі.

Більшість цих предметів вижила завдяки мужності українських музейників. У 1922 році радянська влада під приводом боротьби з голодом оголосила тотальну реквізицію церковних коштовностей. Близько 85–90% цінностей вивезли до Харкова, а звідти – до Москви. Срібло та золото масово переплавляли. Лише після численних звернень українським музейникам, зокрема Данилу Щербаківському, вдалося повернути частину предметів, довівши їхню історичну цінність. Так речі пережили Другу світову війну і збереглися до нашого часу.

Історія продовжує жити безпосередньо у виставкових залах. Юрій Полідович згадує зворушливий випадок: на відкриття прийшла киянка, яка виросла на Подолі на місці зруйнованої більшовиками церкви Бориса і Гліба. Вона побачила на виставці срібну дарохранительницю – вклад містянки Параскеви Кондратьєвої саме до її рідної церкви. Це стало для відвідувачки неймовірним відкриттям: найцінніша частина її храму жива.

Виставка «Коштовний спадок Козацької України» триватиме до 1 січня 2028 року, до часу відновлення постійної експозиції. Адреса: Скарбниця Національного музею історії України, вул. Івана Мазепи, 21, корпус 12. Вартість квитків: 200 грн (повний), 100 грн (для школярів, студентів та пенсіонерів).